Ім’я Віталія Ромашина в пошуку з’являється разом із короткими рядками некрологів: Черкаси, психологія, електронна музика, 7-й прикордонний Карпатський загін, Харківщина, 25 січня 2026 року. За цими фактами стоїть людина, яку друзі називали просто людиною, а побратими — «Богомолом». Він грав на тромбоні й фортепіано, писав тексти, крутив сети як діджей і в останньому бою залишився прикривати своїх.
Ця стаття зібрана з офіційних повідомлень Львівської міської ради, Черкаської міської ради, матеріалів про 7-й прикордонний Карпатський загін і спогадів близьких. Мета не «закрити» біографію, а скласти її так, щоб читач бачив не лише дату загибелі, а шлях від студентських сцен Черкас до поля почесних поховань №87 у Львові.
Окремо варто розвести імена, які в пошуку часто змішують: футболіст Віталій Роман і воїн Віталій Євгенійович Ромашин — різні люди. Нижче йдеться саме про прикордонника з позивним «Богомол».
Черкаське дитинство, університет і сцена
Віталій Євгенійович Ромашин народився 14 квітня 1984 року в Черкасах. Шкільні роки минули в загальноосвітній школі гуманітарно-естетичного профілю №20 — закладі, де музика й гуманітарні предмети не були «гуртком після уроків», а частиною програми. Цей фон потім відгукнеться в усьому, чим він займався цивільно: інструменти, тексти, фестивалі, сцена.
Вищу освіту здобув на факультеті психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Фах практичного психолога в біографіях полеглих часто виглядає як деталь «для повноти». У випадку Ромашина вона працює інакше. Людина, яка вчилася чути інших, пізніше служила в підрозділі, де від здатності тримати себе й сусіда по окопу залежить, чи вийде група з позиції. Психологія тут не метафора, а навичка.
Паралельно з навчанням і після нього життя Віталія трималося на музиці. Він працював діджеєм електронної музики, писав треки й тексти, організовував фестивалі та концерти в Черкаському регіоні. Грав на тромбоні й фортепіано, співав, читав реп. Психологиня й публічна діячка Наталія Холоденко, з якою вони навчалися разом, згадувала університетські виступи й те, чого він її навчив: спонтанності, свободи, легкого ставлення до життя. У реальних спогадах друзів він не «зірка локальної сцени», а людина, яка вміла зібрати людей у одному залі.
Останні цивільні роки пов’язані зі Львовом. Ромашин працював керівником відділу продажів. Місто, куди він переїхав працювати, згодом стане місцем поховання. Цей збіг не символічний сам по собі: у 2023–2026 роках Львів прийняв тисячі історій людей, які приїхали сюди жити, а залишилися на Личакові.
Рішення 2023 року: зі сфери продажів до Держприкордонслужби
Повномасштабне вторгнення почалося, коли Віталію було 37. На фронт він пішов не в лютому 2022-го, а в 2023 році. Така пауза трапляється часто й рідко пояснюється одним реченням: хтось вивозив рідних, хтось тримав роботу, хтось чекав зрозумілого маршруту мобілізації чи контракту. Достовірно відомо інше: у 2023-му Ромашин став на захист України й проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби в складі 7-го прикордонного Карпатського загону ДПСУ.
Для цивільного читача формулювання «інспектор прикордонної служби» асоціюється з пунктом пропуску, паспортом і чергою на кордоні з Польщею. Після 2022 року це вже не повна картина. Західні загони ДПСУ одночасно охороняють ділянку кордону й відряджають бойові підрозділи на схід і північ. У складі 7-го Карпатського загону діє прикордонна комендатура швидкого реагування «Шквал» — саме такі підрозділи працюють на напрямках, далеких від Шегинь і Краківця.
Ромашин воював на донецькому та південно-слобожанському напрямках. За взірцеву службу отримав відзнаку Голови ДПСУ «Відмінний прикордонник» і медаль «Ветеран війни». Нагороди в таких біографіях варто читати без пафосу: вони фіксують, що командування бачило не випадкову людину в строю, а того, хто тягнув службу.
Позивний «Богомол» закріпився за ним у підрозділі. У солдатському побуті позивний рідко розшифровують офіційно. Богомол у природі стоїть нерухомо й б’є точно; у військовій культурі це ще й образ витримки. Як саме виник позивний — публічно не розкрито, і вигадувати етимологію тут зайве.
7-й Карпатський загін: звідки «львівський» прикордонник опинився на Харківщині
7-й прикордонний Карпатський загін (в/ч 2144) базується у Львові, на вулиці Личаківській, 74. Створений 2003 року, входить до Західного регіонального управління ДПСУ. Мирна зона відповідальності — 279 кілометрів кордону з Польщею в межах Львівської області: річкова ділянка, гірська, пункти пропуску «Шегині», «Рава-Руська», «Краківець», «Смільниця», «Сянки», аеропорт «Львів».
У вересні 2023 року указом Президента підрозділ відзначено почесною відзнакою «За мужність і відвагу». Це не декоративний рядок: західні прикордонні загони з 2014-го, а особливо з 2022-го, регулярно віддають людей на схід. У переліку втрат загону, який веде відкрита енциклопедія підрозділу, є імена 2017, 2018, 2023, 2024 років — Волноваха, Харківщина, Чернігівщина. 25 січня 2026-го в цьому списку з’являється Віталій Ромашин, «Богомол», 14.04.1984.
Розуміти цей механізм важливо, щоб не спрощувати історію до формули «прикордонник загинув на кордоні». Кордон, який він охороняв за штатом, і ділянка, на якій зупинилося серце, — різні географії однієї служби. Південна Слобожанщина й Харківщина в 2025–2026 роках лишалися зоною постійних штурмів, роботи малих груп, дронів і артилерії. Саме туди йшли підрозділи посилення з західних загонів.
25 січня 2026-го: прикрити відхід
Віталій Ромашин загинув 25 січня 2026 року на Харківщині. Формулювання, яке повторюють Львівська міська рада, сестра Віра Полянська й побратими, збігається: він рятував життя своїх, залишився прикривати відхід групи з позицій. Деталей бою в публічному полі мало, і це нормально. Бойові описи без перевіреної тактичної карти легко перетворюються на вигадку.
Те, що відомо з відкритих джерел, достатнє для розуміння жесту. Прикрити відхід — означає лишитися під вогнем довше за інших, щоб група встигла відійти. Побратими окремо наголошували на жертовності: не на «героїзмі взагалі», а на конкретній дії в останньому бою.
Наталія Холоденко передала фразу, яку Віталій сказав раніше: «Поховайте мене як рок-зірку». У вустах діджея й музиканта це не поза. Це інструкція про тон прощання: без казенного трауру, зі звуком, який він сам обирав за життя. Рідні й друзі кілька місяців чекали на повернення тіла. Між 25 січня і квітневими церемоніями — типові для цієї війни тижні очікування, експертиз, логістики обміну й транспортування.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 14 квітня 1984 | Народження в Черкасах |
| 2000-ні | Школа №20, факультет психології ЧНУ ім. Б. Хмельницького |
| До 2023 | Музика, фестивалі, робота керівником відділу продажів у Львові |
| 2023 | Вступ на службу до 7-го прикордонного Карпатського загону ДПСУ |
| 2023–2026 | Бойові дії на донецькому та південно-слобожанському напрямках |
| 25 січня 2026 | Загибель на Харківщині під час прикриття побратимів |
| 26 квітня 2026 | Церемонія прощання в Черкасах |
| 29 квітня 2026 | Поховання на полі почесних поховань №87 у Львові |
Джерело даних: повідомлення Львівської та Черкаської міських рад, матеріали про 7-й прикордонний Карпатський загін, спогади сестри Віри Полянської та Наталії Холоденко.
«Він любив мене, людей і Україну»
Сестра Віталія, Віра Полянська, написала коротко: «Він любив мене, людей і Україну. Щиро пишався тим, що має честь нас захищати». У меморіальних текстах такі речення легко стають штампом. Тут вони працюють як рамка: любов до конкретних людей стоїть перед абстрактним «патріотизмом», а служба сформульована як честь, не як обов’язок, нав’язаний ззовні.
Холоденко описала інший шар. Після звістки друзі зібралися в спільному чаті — фотографії, уривки сетів, університетські кадри. Запитання, яке там лунало, вона озвучила публічно: ким він був для тих, хто його знав? Відповідь, яку вона обрала, навмисно проста: «Він був просто людиною». Для психолога це не відмова від пафосу, а захист від того, щоб живого Віталія розчинити в статусі «загиблого героя».
З практики подібних історій видно одну закономірність. Коли в людини була сильна цивільна ідентичність — музика, сцена, професія, — родина інстинктивно тримається саме за неї. Не замість служби, а щоб служба не стала єдиним реченням у біографії. Ромашин дав для цього багато матеріалу: тромбон, реп, фестивалі, психологія, Львів, Черкаси.
Варто окремо сказати, чого в публічному полі немає, і не треба домальовувати. Не оприлюднено повний бойовий шлях по місяцях, склад сім’ї крім сестри, назви конкретних фестивалів, які він організовував, дискографію. Відсутність цих деталей — не «дірка в статті», а межа джерел. Краще чесне неповне, ніж вигаданий плейлист.
Два прощання: Черкаси і поле №87
26 квітня 2026 року в Черкасах відбулася церемонія прощання. Про це повідомив міський голова Анатолій Бондаренко. Рідне місто забрало собі право сказати «до побачення» людині, яка тут народилася, вчилася й виходила на сцену. Формулювання міської ради стримані, як завжди в таких повідомленнях: вірність присязі, боротьба за територіальну цілісність, бойове завдання на Харківщині. За канцелярією стоїть зала, в якій звучала не лише державна риторика, а й музика, яку він сам обирав би.
Поховали Віталія Ромашина 29 квітня 2026 року у Львові, на полі почесних поховань №87 Личаківського цвинтаря. Поле №87 — відносно нова ділянка. До декомунізації ця територія на вулиці Пасічній була відома як Пагорб Слави; у листопаді 2025 року Львівська міська рада затвердила її як сектор почесних поховань захисників, коли на попередньому полі 86а місця фактично закінчилися. 12 секторів, окремий інформаційний центр, навігація між полями 76, 86а і 87. Ромашин серед тих, кого поховали вже на новому полі.
Два міста в цій історії не випадкові. Черкаси — походження, освіта, сцена. Львів — робота останніх цивільних років, підрозділ, могила. Людина, яка переїхала між цими точками за життя, після загибелі «зшила» їх ритуалом. Для родин полеглих така географія типова: мобілізували в одному регіоні, служили в іншому, ховають там, де є ділянка почесних поховань і де живе частина родини.
Якщо йдете на Личаків саме до поля №87, орієнтир — вулиця Пасічна, інформаційний центр біля ділянки. Працівники допомагають знайти могилу. Це практична, а не церемоніальна деталь: поля ростуть швидко, і без навігації легко заблукати між секторами.
Кого з ним плутають і чому це важливо
Запит «віталій ромашин» у 2026 році виводить і некрологи, і чужі біографії. Найчастіша плутанина — з футболістом Віталієм Васильовичем Романом, лівим захисником, уродженцем Нового Роздолу 2003 року народження, вихованцем «Карпат» і «Руху». Прізвища різні: Роман і Ромашин. Рік народження, професія, місто — теж. Друга лінія змішування — Віталій Романишин, сапер 24 ОМБр із села Завій, який загинув ще 2022 року. Третє — російські бізнес-картки на ім’я «Ромашин Виталий», які не мають стосунку до цієї історії.
Для родини й для пошукових систем це не дрібниця. Помилкове ім’я в донаті, у списку вшанування, у шкільному стенді закріплює чужу біографію. Точні маркери саме цього Віталія Ромашина:
- по батькові — Євгенійович;
- дата народження — 14 квітня 1984;
- позивний — «Богомол»;
- підрозділ — 7-й прикордонний Карпатський загін ДПСУ;
- дата загибелі — 25 січня 2026, Харківщина;
- поховання — Львів, Личаків, поле №87, 29 квітня 2026.
Якщо передаєте історію далі — у школу №20, на університетську сторінку, в плейлист пам’яті — тримайтеся цих маркерів. Музична частина біографії поки що живе переважно в приватних архівах друзів. Публічного каталогу треків немає; це ще одна причина не приписувати йому чужі релізи.
Що залишається після дат
Історія Віталія Ромашина з’єднує три сюжети, які в новинах зазвичай ідуть окремими стрічками. Перший — цивільний: психолог і музикант з Черкас, який умів збирати людей. Другий — інституційний: західний прикордонний загін, що відряджає інспекторів на Харківщину й Донеччину. Третій — ритуальний: місяці очікування тіла, прощання в рідному місті, могила на новому полі Личакова.
Читати таку біографію лише як «черговий некролог 2026-го» означає втратити її корисну гостроту. Вона показує, з якого цивільного матеріалу комплектуються бойові підрозділи ДПСУ на четвертому році великої війни: не лише вчорашні курсанти, а сорокарічні люди з професією, репутацією в іншому місті й уже складеним життям. Показує ціну «прикрити відхід» — дію, яку в звітах стискають до п’яти слів. І показує, як міста ділять пам’ять: Черкаси тримають дитинство й сцену, Львів — службу й землю.
Сестра сказала головне без зайвих слів. Він любив конкретних людей і пишався тим, що має честь їх захищати. Друзі залишили інструкцію, яку він сам озвучив: поховати як рок-зірку. Якщо шукаєте, з чого почати вшанування, цього достатньо — не плутати ім’я, не зводити життя до однієї дати й не забирати в нього музику, через яку він, власне, просив прощатися.