Олександр Цебрій: мер, який пішов на нуль

Олександр Цебрій — уманський підприємець, міський голова у 2015–2020 роках і молодший сержант 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. 24 лютого 2022-го він став у чергу до військкомату о десятій ранку, а 24 липня 2024-го загинув під Новодонецьким на Донеччині під час штурму, коли його групу накрив міномет.

Позивний «Мер» з’явився не з іронії колег, а з біографії: шість років він керував містом, куди щоосені з’їжджаються десятки тисяч паломників, а потім понад два роки тримав кулемет на «нулі». Президент присвоїв йому звання Героя України посмертно 5 грудня 2024 року. Дружина Наталя, сини Дмитро й Андрій, Алея Героїв на Софіївській Слобідці — це вже не посада й не звання, а те, що залишається після людини.

Від автосалону до крісла міського голови

Олександр Володимирович Цебрій народився 4 червня 1974 року в Умані. Після школи закінчив Уманську філію Черкаського комерційного коледжу (1992). Підприємництво почалося рано: з 1996-го він працював на себе, а в 2005–2014 роках очолював місцеве ТОВ «Круїз-Авто». Це не «кабінетна» біографія майбутнього чиновника, а досвід людини, яка рахувала зарплати, податки й клієнтів у провінційному бізнесі.

У 2010–2014 роках Цебрій був депутатом Уманської міської ради VI скликання й головою комісії з розвитку виробництва, підприємництва, інвестицій та зовнішньоекономічної політики. 18 березня 2014-го, у перші місяці після Революції гідності, його обрали секретарем міськради. З 30 травня 2014-го він виконував обов’язки міського голови замість Юрія Бодрова. 25 жовтня 2015-го його обрали мером; обов’язки він прийняв 18 листопада.

Того ж 2015 року він здобув ступінь магістра з економіки підприємства в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини. Паралельно заснував міську громадську організацію автовласників «Умань», входив до ГО «Рідна Умань» і ревізійної комісії Всеукраїнського об’єднання «Клуб мерів». Помічниця пізніше згадувала: ранок у нього часто починався не з кабінету, а з об’їзду міста на велосипеді. Люди зупиняли — і він зупинявся.

У нашій практиці роботи з місцевими історіями ми стикалися з випадком, коли колишнього мера згадують не за «стратегію розвитку», а за дрібницю: він виходив на вулицю і слухав скаргу до кінця. Саме так про Цебрія говорять уманці, які не читали його програм.

Місто, яке щороку перевіряє мера на міцність

Умань — не звичайне районне місто. Тут Софіївка, торгові потоки Черкащини і щоосені Рош га-Шана: паломництво брацлавських хасидів до могили рабина Нахмана. Для міського бюджету це гроші й навантаження на інфраструктуру. Для мешканців — шум, сміття, черга в аптеку й відчуття, що місто на кілька тижнів перестає бути «своїм».

Найгостріше це виявилося влітку й восени 2020-го, у розпал пандемії COVID-19. Цебрій вимагав обмежити в’їзд паломників, говорив про блокпости, наполягав на ПЛР-тестах і навіть ночував під Офісом Президента, протестуючи проти бездіяльності центру. Він посилався на опитування уманців: більшість була проти масового з’їзду в рік, коли місто вже балансувало між «жовтим» і «червоним» карантинними рівнями.

Критики називали це передвиборчою грою й навіть антисемітизмом: місцеві вибори мали відбутися 25 жовтня. Прихильники бачили інше — мера, який не хотів, щоб стотисячне місто стало осередком спалаху. Компроміс вийшов кульгавим: частину паломників усе ж впустили, тести робили за їхні кошти, кілька десятків перевірок дали позитивні результати. Повністю закрити місто місцева влада не могла: рішення про кордон ухвалював Київ.

Джерела даних: біографічна стаття в Енциклопедії сучасної України; хронологія каденції — сторінка про Олександра Цебрія у Вікіпедії.

Ця таблиця не «рейтинг успішності». Вона показує інше: одна й та сама людина пройшла чотири різні школи відповідальності. Перша — гроші й клієнти. Друга — комісії й протоколи. Третя — місто, яке не прощає помилок у сезон паломництва. Четверта — окопи, де протокол уже не рятує.

Коли виборча комісія викреслює прізвище

На місцеві вибори 2020 року Цебрій ішов уже не як кандидат «Блоку Петра Порошенка», а як один із керівників партії «Пропозиція» — проєкту кількох мерів, серед яких був і Борис Філатов. Планував знову балотуватися на голову Умані. Місцева територіальна виборча комісія зняла його з реєстрації. За словами самого Цебрія, комісія ще й зареєструвала двох «клонів» — однофамільців, щоб розмити голоси.

Після цього каденція завершилася 12 листопада 2020-го. Наступницею стала Ірина Плетньова. Він повернувся в підприємництво, заснував громадську організацію «Рух свідомих». Образа на систему була публічною, але не стала єдиним змістом життя. Через півтора року ця образа зіткнулася з іншим фактом: країну атакували не «клони» в бюлетені, а регулярна армія сусідньої держави.

Пізніше, уже з окопу, він жорстко говорив про народного депутата Антона Яценка — політичного опонента з уманського контуру, якого пов’язували і зі зняттям з виборів, і з інформаційною кампанією 2024-го. Тоді в мережі з’явилися твердження, ніби «Мер» не воює, а їздить зі знімальною групою. Цебрій відповідав не пресконференцією в тилу, а запрошенням журналіста на штурм.

Десята ранку 24 лютого: міні-кейс першого дня

О десятій годині 24 лютого 2022 року Цебрій прийшов до військкомату, відстояв чергу й вступив до територіальної оборони. Тієї ж ночі близько тридцяти людей без армійської школи виставили на охорону уманського летовища. За його розповіддю, вони обстріляли ворожий вертоліт, який залетів на їхню ділянку. За кілька днів він уже був у лавах ЗСУ.

Спочатку хотів у Третью штурмову, але після підготовки зрозумів, що фізично «не потягне» її темп. Потім була 43-тя бригада, згодом — 58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського, 2-й стрілецький батальйон. Посада змінювалася: кулеметник, командир кулеметного відділення, командир взводу, штурмовик. Звання — молодший сержант. Позивний залишився коротким і впізнаваним: «Мер».

Паралельно працював тил, який він знав краще за статут. Разом із друзями за кордоном організував поставки гуманітарної допомоги: десятки вантажівок, понад тридцять переданих військовим автомобілів, допомога шпиталям Харкова й Херсона, продукти в заблокований Миколаїв і в Дніпро. Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич згадував, що Цебрій приїжджав із гуманітаркою ще на початку вторгнення. Сам «Мер» пізніше сказав прямо: волонтерство важливе, але його цього виявилося замало. Він сам написав рапорт у бойову бригаду.

Що він робив на «нулі», коли камери вже не знімали

У квітні 2024-го в інтерв’ю «Фактам» Цебрій описав типову ніч піхоти: працювали, щоб повернути «ще 50 метрів рідної землі». Позицію за ним рознесло так, що копати було ніде. Варіант «відійти в тил» він відкинув і запропонував інше — висунутися вперед, у сіру зону, і відкопати нову точку. Це не героїчна афіша. Це бухгалтерська логіка людини, яка звикла рахувати метри й наслідки.

Відомі й конкретні епізоди. Разом із розвідниками він випилював лісосмугу, щоб забрати в росіян «мотолигу» — легку техніку з-під носа. Особисто взяв у полон російського штурмовика; за це пізніше ображалися деякі побратими, яким хотілося іншої розв’язки. Кілька разів під обстрілом надавав допомогу пораненим і витягував їх на точку евакуації. 7 березня 2024-го отримав орден «За мужність» III ступеня. Нагороду, за повідомленнями, вручали за участю Головкома Олександра Сирського.

Він учив «Отче наш» на війні й молився. Мріяв після перемоги завести собаку, написати книжку й піднятися на Еверест. За кілька днів до загибелі записав відео: якщо хтось не вірить, що п’ятдесятирічний командир кулеметного взводу може набрати таких самих «відбитих» і ходити з ними в штурми посадок — хай прийде і подивиться.

Останній штурм під Новодонецьким

24 липня 2024 року Цебрій вів штурмову групу поблизу селища Новодонецьке Волноваського району. Того дня з ним був головний редактор «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов: «Мер» сам запросив знімальну групу, бо хотів, щоб його слова залишилися після хвилі наклепів. Спочатку поставив журналіста в свою групу, за дві години до атаки перевів у групу закріплення й евакуації.

Бутусов бачив мінометні розриви і почув доповідь: «Мер — 300». Евакуювати довелося самого командира. Олександр Цебрій помер від поранень унаслідок ураження мінометом. Йому було 50 років. Група після цього все ж захопила ворожу позицію. Міський голова Дніпра Борис Філатов написав, що він помер «на руках у побратимів» під час штурмових дій.

За три дні до загибелі він розповів, як після двадцяти кілометрів повернулися на базу мокрі «до шнурків берців» і спали на дошках. Це не поетичний рядок. Це робочий ритм піхоти, у якому колишній мер провів близько року безперервних бойових дій на одній гарячій ділянці.

Похорон відбувся 27 липня 2024 року в Умані. Люди заповнили центр, приїхали мери інших міст. Поховали на Алеї Героїв Софіївської Слобідки. Дружина Наталя опублікувала прощальні слова. Місто, яке сперечалося з ним за хасидів і вибори, вийшло проводжати не «ексчиновника», а свого.

Нагороди, звання і те, що не вміщається в указ

5 грудня 2024 року, у День Збройних Сил України, президент Володимир Зеленський присвоїв Олександру Цебрію звання Героя України з орденом «Золота Зірка» — посмертно, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України». Раніше були орден «За мужність» III ступеня, почесний хрест «Честь і слава», медаль «За сумлінну службу».

У березні 2025-го Уманська міська рада присвоїла йому звання «Почесний громадянин м. Умань» посмертно — за захист країни, громадську й волонтерську роботу та внесок у розвиток громади. Це вже не фронтова відзнака, а жест міста, яке він і любив, і дратував, і захищав.

Пам’ять живе в різних шарах. Для військових — приклад командира, який не відсиджувався в штабі, хоча мав і фонд, і закордонні контакти, і аргумент «ти корисніший у тилу». Для місцевої політики — нагадування, що зняття з бюлетеня не скасовує біографії. Для родини — чоловік і батько, який хотів жити. Для читача, який шукає «хто такий Олександр Цебрій», — відповідь без глянцю: бізнесмен, мер складного міста, піхотинець і людина, яка заплатила найвищу ціну за власні слова.

Поширені помилки про Цебрія

• «Він воював „для камери“». Останнє інтерв’ю справді зняли в день штурму. Але на «нулі» він був задовго до Бутусова: рік піхоти, полонений, евакуації поранених, орден у березні. Камера з’явилася як відповідь на наклеп, а не як причина служби.
• «Мер Умані і „Мер“ на війні — різні ролі, майже випадковість». Позивний тримався саме тому, що біографія не розірвалася. Навик домовлятися, везти вантаж, не ховатися за апарат — усе це він переніс з ратуші в окоп, лише змінилася ціна помилки.
• «Конфлікт 2020 року з паломниками вичерпує його політику». Це був один сезон однієї кризи. Каденція тривала з 2015-го, в. о. — ще з 2014-го. Зводити шість років управління до одного заголовка про хасидів — зручно для полеміки й погано для факту.
• «Після зняття з виборів він „пішов у війну з образи“». Образа на ТВК і опонентів була. Рішення 24 лютого пояснював інакше: гуманітарки замало, штаб йому не підходить, рапорт у бойову частину він написав сам.

Ці помилки тримаються не на архівах, а на коротких стрічках. Коротка стрічка любить або святого, або підозрюваного. Цебрій не вміщається в жоден з двох шаблонів: він умів бути різким у політиці й упертим у бою, і саме ця суміш дратувала одних і тримала інших.

Питання, які реально ставлять про Олександра Цебрія

Хто такий Олександр Цебрій простими словами?
Уманський підприємець, міський голова Умані у 2015–2020 роках, з першого дня повномасштабного вторгнення — військовослужбовець ЗСУ. Загинув 24 липня 2024 року на Донеччині. Герой України посмертно.

У якій бригаді він служив і яке мав звання?
58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського, 2-й стрілецький батальйон. Молодший сержант, командир кулеметного взводу, штурмовик. Позивний «Мер».

Чому його зняли з виборів мера 2020 року?
Місцева ТВК не зареєструвала його кандидатом, хоча він ішов від партії «Пропозиція». Сам Цебрій і частина мерів-союзників говорили про політичний тиск і «клонів» у бюлетені. Юридична оболонка рішення — компетенція комісії; політичний контекст — давній конфлікт уманських груп впливу.

Де похований і чи є в Умані окреме вшанування?
Похований 27 липня 2024 року на Алеї Героїв Софіївської Слобідки. У 2025-му міськрада присвоїла звання почесного громадянина Умані посмертно.

Чи правда, що він особисто взяв полоненого?
Так, цей епізод підтверджували і він сам в інтерв’ю, і повідомлення про орден «За мужність». Саме за особисту мужність на передовій, а не за колишню посаду, держава відзначила його ще за життя.

Короткий чек-лист фактів, які варто тримати в голові

1. Дата народження — 4 червня 1974, Умань; дата загибелі — 24 липня 2024, район Новодонецького на Донеччині.
2. Мер Умані з 18 листопада 2015-го по 12 листопада 2020-го; до того — секретар ради і в. о. голови з травня 2014-го.
3. Освіта: коледж 1992-го, магістр економіки підприємства 2015-го.
4. Бізнес: «Круїз-Авто» у 2005–2014 роках; до того — власна справа з 1996-го.
5. Родина: дружина Наталя Миколаївна, сини Дмитро та Андрій.
6. Війна: ТрО з 24 лютого 2022-го, далі 58 ОМПБр, позивний «Мер».
7. Нагороди: «За мужність» III ступеня (березень 2024), Герой України (грудень 2024, посмертно), почесний громадянин Умані (2025, посмертно).

Якщо цей список збігається з тим, що ви прочитали в короткій новині, новину можна вважати базово точною. Якщо замість дат і бригади там лише ярлик «колишній мер» — перед вами обривок, а не портрет.

Олександр Цебрій не встиг ні на Еверест, ні за собакою, ні до книжки. Встиг інше: показати, що крісло міського голови не бронює людину від окопу і що п’ятдесят років — не аргумент залишатися в тилу, якщо сам собі цього не дозволяєш. Умань іде далі без нього. Країна — теж. Ім’я лишається в списках загиблих, на Алеї Героїв і в тих 50 метрах землі, про які він писав, поки ще міг писати сам.